Голос Пророка у вітчизняній пустелі

Потужним фінальним акордом завершення святкувань у Львові 150-річчя від дня народження Каменяра пролунала двогодинна ораторія «Мойсей», написана Мирославом Волинським за однойменною поемою Франка.

У реалізації цього непересічного проекту під диригуванням Івана Юзюка взяли участь понад дві сотні виконавців — три оркестри та три різновікові хори, зокрема капела «Трембіта», хор ЛДМА ім. Лисенка та дитячий хор «Соломія» ЛССМШ ім. С. Крушельницької, де до речі, працює викладачем композиції Мирослав Волинський.

Грандіозну постановку було здійснено у тісній співпраці мистецького керівника проекту Сергія Бурка та продюсера Михайла Перуна із Львівським національним університетом ім. Ів. Франка. Загалом університет вклав вагомий внесок в інтелектуальне наповнення Франкового ювілейного року різноманітними науковими конференціями й виданнями, а також кількома мистецькими акціями, серед яких найвизначнішими були вистава «Сойчине крило» режисера театру «Просценіум» Романа Валька та згадане перше в нашому місті виконання ораторії, що прозвучала в університетській актовій залі, зібравши велелюдну аудиторію, перед якою виступили владика УГКЦ Ігор Возняк, ректор ЛНУ Іван Вакарчук та музикознавець Лілія Назар.

51-річний львівський композитор Мирослав Волинський перші ескізи до ораторії, яка за авторським жанровим визначенням є драматичною, створив ще 1976 р. під час навчання в Івано-Франківському педінституті, коли з’явилося 50-томне видання творів Ів. Франка. Подальша робота над твором тривала й після того, як Мирослав Волинський закінчив Львівську консерваторію в класі композиції А. Кос-Анатольського, а після його смерті — в класі Л. Мазепи. Завершена 1993 року, ораторія мала прем’єру в Одесі під диригуванням доброго приятеля автора — маестро Василя Василенка.

Окрасою ж львівської постановки стали провідні артисти Львівської опери Олександр Громиш, Юрій Трицецький та Роман Трохимук, які разом із вокалістами Ігорем Коцабою, Таїсією Дзюбич та Дарією Князевою співали сольні партії ораторії.

Кульмінацією ораторії, що відзначається мелодійним багатством та не ілюстративністю і підході до розкриття складних філософських розмислів Франка, пролунала арія Єгови, який за хвилевий сумнів Мойсея щодо Божої волі, не дав ступити пророку на обітовану землю.

Драматургічну розв’язку твір здобуває у напрочуд виразної краси й проникливості інструментальному фрагменті «Sinfonia funebre» змальовує смерть біблійного героя, на її тлі заньківчанський актор Богдан Козак продекламував славнозвісне програмне звернення поета «Народе мій…» Важливо, що композитор використав оригінальний текст поеми Франка, не вдаючись до літературної обробки чи створення лібрето.

Очевидно, що ця, беззаперечно, вагома робота Мирослава Волинського заслуговувала на відповідніше й відповідальніше виконання й  та кращий в акустичному аспекті зал. Але це тільки перша спроба Львова інфільтрувати нове симфонічно-ораторіальне полотно у колективну свідомість наших сучасників, а твір вартий того, аби та спроба не стала останньою. Частіше звучання ораторії, можливо, спонукало б автора до виструнчення й конденсації розлогої музичної оповіді, або ж дозволило йому наполягати на відтворенні авторських темпів, що зробило б твір більш зручним для слухацького сприйняття.

Львівська прем’єра «Мойсея» Мирослава Волинського зачіпає ще одну проблему: відсутність у музичному житті міста системної репертуарної політики та мережі агенцій з ангажування на різноманітні сцени вже опрацьовані колективами й солістами концертні програми. А це призводить до очевидного марнування зусиль, витрачених на вивчення й опробування творів,які звучать заледве раз на п’ять років — до якогось із ювілеїв автора. Не хотілося, щоб і ораторію Мирослава Волинського спіткала така ж доля, або щоб на ній якимось чином окошилися преференції більш іменитим композиторам, які в своїй творчості також зверталися до цієї поеми Івана Франка. Уся без винятків антологія української музичної Франкіани заслуговує на набагато ширшу популяризацію, ніж та, яку вона має тепер. Тим паче, що думки багатьох музикознавців щодо присутності в національних музичних культурах ораторійно-симфонічних творів як переконливого аргументу саме на користь високого оцінки щабля розвитку національної культури збігаються.