Станіслав Змієвський, власкор «Культури і життя», Одеса

Як і всі вічні теми, біблійні сюжети завжди своєчасні й сучасні. До таких сюжетів належить оповідь про духовний подвиг пророка Мойсея. На заклик бога Яхве цей проводир ізраїльських племен вивів свій народ із фараонівського рабства крізь води «Чермного» (Червоного) моря, що розступилося перед ним, через пустелі. Сорок років тривала подорож. Наперекір зневір’ю і зраді ізраїльський народ досяг Землі Обітованої. Саме Мойсею на горі Синай Бог дав скрижалі із своїми десятьма заповідями. Іудаїсти, мусульмани і християни шанують його як пророка.

Ця легенда у геніальній поемі Івана Франка «Мойсей» стала полум’яним закликом оберігати недоторканим право усіх народів, що населяють нашу Землю, на свою етнічну і соціальну недоторканість і незалежність. Як і герой поеми, поет теж був пророком і філософом. Ще на початку минулого століття (твір був написаний у 1905 — 1906 роках) він передбачав, яким важким і тернистим буде шлях українського народу до своєї незалежності, скільки горя й злигоднів випаде на його долю. Такі твори можна читати і перечитувати заново, відкриваючи у них все нові й нові пророчі передбачення, розшифровуючи авторську думку.

Композитор Мирослав Волинський, що живе і працює у Львові, відомий як автор симфонічних поем, концертів, опер «Лісова пісня» і «Одержима» за творами Лесі Українки та опери-казки «Івасик-Телесик». Ораторію «Мойсей» він написав у 1993 році. Коли з цим непересічним твором познайомився директор Одеської опери, диригент, заслужений діяч мистецтв України Василь Василенко, то одразу ж загорівся бажанням втілити ораторію на сцені. Він, як і композитор, теж випускник Львівської консерваторії, М. Волинського знає особисто й поважає за вміння масштабно й по-сучасному мислити, створювати музику, що хвилює слухача і спонукає до глибоких роздумів.

Свій задум Василь Василенко виношував кілька літ, шукав однодумців, добирав виконавців головних партій. Деякий час йому здавалося, що таку постановку театру не підняти. Та з часом творчий потенціал театру став помітно зростати, зміцнів і його хор, якому в ораторії належало нести головне навантаження. І лише нинішнього року одесити зрештою наважилися здійснити свій сміливий музичний проект.

Прем’єра, на яку так довго чекали, викликала значний інтерес публіки. Ораторія — це, перш за все, хоровий спів. Щоб передати якнайповніше своєрідність музичного матеріалу, режисеру-постановнику вистави, заслуженій артистці України Галині Жадушкіній довелося хор театру (головний хормейстер — заслужений діяч мистецтв України, професор Леонід Бутенко) підсилити хором Південноукраїнського педагогічного університету ім. К. Ушинського (художній керівник — заслужений артист Молдови, професор Жорж Косинський), Молодіжним театром пісні «Шемеш» (керівник Мері Вейс-Гутахова) та дитячим хором «Перлини Одеси» з ДМШ №1 (керівник Лариса Гарбуз). Разом із солістами опери брали участь студенти Консерваторії ім. Нежданової та Училища культури і мистецтв ім. К. Данькевича.

Прем’єра ораторії виконувалася у концертній формі, що вимагало від слухача зосередженості саме на музиці. А вона виявилася напрочуд виразною і динамічною. Диригент-постановник Василь Василенко зумів чітко й логічно вималювати усі складні драматичні колізії сюжету. У його трактуванні це була сучасна національна музична поема, у якій наголос було зроблено перш за все на тому, що здобута в боротьбі свобода потребує захисту від зради і зневіри. До цієї глибокої думки постановники вистави разом з автором твору підводять слухачів поступово, даючи їм змогу самим робити висновки з перипетій драматичної колізії. Така довіра до присутніх у залі зумовлена і сучасним музичним матеріалом, і такою ж сучасною формою його подачі. Навіть у найекспресивніших місцях всі учасники вистави намагалися нічого штучно не педалювати і не підкреслювати, адже все на цьому світі минає, минуть горе і розпука, перемоги й тріумфи.

Якщо про симфонічний оркестр та зведений хор можна сказати, що вони цілком пристойно справилися із надскладним завданням, продемонструвавши високий рівень виконавської культури і мінімум збоїв, то від виконавця головної партії Василя Навротського слухачі були у захваті. Дійсно, заслужений артист України, професор Одеської консерваторії, один з найкращих басів вітчизняної сцени створив об’ємний і виразний образ пророка Мойсея, який є окрасою його багатого репертуару. Готувався до виступу з великим хвилюванням і зворушенням, бо хотілося, щоб партія Мойсея стала своєрідним взірцем великих можливостей сучасної української опери. Виразний, блискучий і місткий текст поеми Івана Франка, досить точна музична характеристика образу дали можливість талановитому співакові сповна виявити свої вокальні й сценічні можливості. Його Мойсей постав перед слухачами незламним у своїй вірі, непохитним у переконаннях, справжнім титаном духу, перед яким виявилося безсилим агресивне безвір’я зрадників. Виконавці басових партій можуть тільки позаздрити такій чудовій ролі. Навіть у концертному костюмі при краватці-метелику високочолий з короткою бородою співак-професор навіть зовні нагадував Пророка.

Так гідно відзначила Одеса ювілей Івана Франка, вписавши нову яскраву сторінку  в історію національного музичного мистецтва.

«КУЛЬТУРА І ЖИТТЯ» №25 6 липня 2002 р.