«Мойсей» — оro pro nobis

Величний заключний акорд святкувань, присвячених 150-літтю з дня народження Каменяра прозвучав у стінах Львівського Національного університету ім. І. Франка. Один з найпотужніших творів Івана Франка «Мойсей» знайшов своє музичне втілення в жанрі однойменної драматичної ораторії, яку написав львівський композитор Мирослав Волинський. Виконання такого масштабного полотна для солістів, читця, двох дорослих та дитячого хорів з потрійним симфонічним оркестром стало неабиякою подією в культурному житті міста.

Особливість місця і часу виконання цього твору симптоматична. Зал Львівського університету, в якому не раз бував сам Франко, не міг змістити всіх шанувальників і поетового слова, і музики, які віддавна йдуть в парі. Ще за життя Івана Франка його рядками надихався не один композитор. Близький товариш поета Ст. Людкевич працював над музичним втіленням його поезії — це хор «Вічний революціонер», а згодом постали: кантата «Наймит», симфонічні поеми «Не забудь юних днів» та «Мойсей». Шедеври вокальної лірики до франкової поезії вийшли з-під пера В. Барвінського, А. Кос-Анатольського, Б. Янівського. Корифей української музики М. Лисенко створив неперевершені хори, а за силою драматичної експресії його монолог «Безмежнеє поле» не має собі рівних. Б. Лятошинський написав за франковим «Захаром Беркутом» одну з кращих українських опер – «Золотий обруч» (прем’єра якої відбулася у Львові, після чого була незаслужено взагалі знята з оперного репертуару України). Серед інших українських композиторів, які зверталися до франкового слова — Ю. Мейтус (опера «Украдене щастя»), А. Кос-Анатольський (балет «Сойчине крило»), М. Скорик (кантата «Весна», опера «Мойсей»).

Образ біблійного Мойсея інспірував своєю величчю і глибиною впродовж історії потужні мистецькі прочитання: скульптури Мікельанджело, гравюри Густава Доре, опери «Мойсей в Єгипті» Дж. Россіні та «Мойсей і Аарон» А. Шенберга, Варіації для скрипки Н. Паганіні. Поява в літературі франкового «Мойсея», полотна за складністю проблем рівня гетевського «Фавста», в українській культурі – явище надзвичайне. Не випадково, до приїзду в Україну Папи Римського Івана Павла ІІ в 2000 році М.Скорик звертається до цієї поеми, створюючи оперу «Мойсей». Обраний М. Волинським рідкісний жанр ораторії (який за своєю етимологією виходить з церковно-релігійної традиції і передбачає масштабні ідейно-образні концепції з використанням масивних виконавських засобів) інтенсивно гравітує до музичного втілення тексту Івана Франка.

М. Волинський – досвідчений майстер у великих жанрах: його перу належать три опери, кілька кантат, звертався композитор і до жанру хорового концерту, написав багато інструментальних та вокальних творів. Одним з найбільш вагомих полотен М.Волинського є драматична ораторія на текст І.Франка «Мойсей», створена ще в 1993 році. Вперше цей твір було виконано в 2002 році в Одеському оперному театрі під батутою Заслуженого діяча мистецтв України В. Василенка.

Композитор обирає для драматургічної лінії ораторії ключові моменти з тексту Франка — зневіра народу, осміяння-вигнання Мойсея, внутрішня боротьба пророка в останні хвилини життя, смерть Мойсея, розбудовуючи надзвичайно складне драматично-психологічне полотно. Суперечка з власним народом, напружені стосунки з тими, заради кого Мойсей склав своє життя, мрії про кращу «будуччину», співмірність Божої і людської волі – вузлові стрижні драматургічної концепції ораторії.

Генеральним чинником цілого твору є образ ізраїльського народу, який М. Волинський трактує в епічних ораторійно-оперних традиціях. Блискуча демонстрація своєї виконавської майстерності належала Лауреату національної премії ім. Т. Шевченка, Заслуженій академічній капелі України «Трембіта» та хорові Львівської музичної академії ім. М. Лисенка. (мистецький керівник та головний диригент Микола Кулик)

Рух об’ємними хоровими площинами — велетенські поліфонічні масиви фуг, розгорнені декламаційно-драматичні сцени, згущені нагромадження емоційно-психологічних станів, велетенські динамічні градації, оперування найрізноманітнішими видами хорової техніки: від шепоту-гомоніння до зривного зойку, при панівній манері української ліричної співності поряд з монументальною акордовою фактурою – таке складне полістилістичне композиторське вирішення хорової партії і гідна її інтерпретація вкотре довела дуже високий рівень капели. Хор протестував, гнівався, сперечався, плакав, молився, жахався, зневірювався, йшов до перемоги – жив справжнім життям, тільки в звуках. Адже був і дійовою особою, розігруючи сцени безпосередньої драматичної дії, і, як в давньогрецькій трагедії – коментував події, виносячи філософські резюме, і живописав картини кривавого майбутнього чи райських меж, і самочинними звуковими потоками емоційних нагнітань відтворював глибинне психологічне внутрішнє тло ідейно-образного змісту ораторії.

Особливою барвою в цьому напруженому важкому драматургічному плетиві стали дзвіночки дитячих голосів (дитячий хор «Соломія» Львівської середньої спеціальної музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької, художній керівник та диригент Оксана Гоба), використані композитором у фіналі першої частини, коли озлоблені ізраїльтяни призначають для сміху Мойсея на «громадськую няньку»! Але пророк знає, що ця дитяча наївність, неудавана щирість, простота і чистота – майбутнє, бо ці діти, народжені в пустині, позбавлені тавра рабства, несуть в собі благодать заповіту обітованної землі, яку відчують під своїми ногами. Він її лише побачить. Чому? – найскладніше питання. Це риторичне питання мимоволі зринає при імені Мойсей. Єгипет і Червоне море, пустеля і манна, скрижалі і золотий телець, рабство і воля, життя і смерть, голос людський і Голос Божий...

Весь цей досвід, весь шлях пророка, який ступає свої останні кроки, судилося передати Народному артистові України Олександру Громишу. Неймовірно складна роль, неймовірно сильна партія, неймовірно важкий тягар вести цілий народ і нести Господнє Слово. Колосальна внутрішня гідність, виваженість і стриманість, шляхетність і непереборна глибинна віра – були неначе ґрунтом, основою образу, який відтворював Олександр Громиш. Разом з тим – патетична пристрасть в сценах з хором, перебіг важких емоційно-психологічних станів та дотримання героїчної стійкості при випробуванні в діалогах з духом зла Азазелем (прообраз досвідчання Христа в пустелі) і страшна гіркота та розпука людини у феноменально складних монологах-роздумах. Слухаючи Олександра Громиша, здавалось, що музика виходить за межі своєї функційності, переносячи слухачів у сфери надекспресивні, сфери пульсуюючої магми людського духу. Слід відзначити блискуче володіння дикцією, злиття вокальної техніки з акторською декламацією, багату тембральну палітру голосу, внутрішнє проживання ролі... О.Громиш не виконував ролі, а виніс перед слухачів можливо найдраматичнішу частку єства пророка, частку єства Мойсея, яку так боляче і зримо у людській природі висвітлив Іван Франко. Беззастережно – саме цю глибочінь прагнув втілити у музиці і Мирослав Волинський.

У багатогранній палітрі звукових барв композитор наділяє кожен персонаж ораторії яскравими динамічними музичними характеристиками. Юрій Трицецький, виконуючи складну в технічному плані, вирішену атональними засобами партію духа пустелі – іскусителя Азазеля, продемонстрував надзвичайну драматичну акторську майстерність. Тонкими нюансами (конкретизовані інтонації «мовленого співу» з гнучкою гамою тембральних світлотіней-гліссандо) співак домігся створення характеру всеобіймаючого зла, дозволяючи відчути через музику слизьку невловимість спокуси.

В сцені «Притча про Терен» — обирання короля серед дерев – яскраві характеристики персонажам дали солісти капели «Трембіта» Таїсія Дзюбич (випещена Пальма), Ігор Коцаба (зарозумілий Кедр), Роман Трохимук (покірний Терен). Ігор Коцаба і Роман Трохимук виконували також ролі Датана і Авірона в сцені вигнання Мойсея. Вони ж відтворили і символічні образи Бога - Єгови та народного героя Єгошуа. Можливо, виконання аж трьох ролей в одному творі було надто складним для виконавців, що, почасти вплинуло на якість виконання, хоч солісти гідно репрезентували свої дуже нелегкі і в технічному, і в емоційно-психологічному плані вокальні партії. Вдало передала двуличний характер псевдоматері Мойсея Дарія Князєва (Азазель під видом матері).

Вцілому вокальні партії ораторії написані складною музичною мовою, яка вимагає не лише перфектовного володіння вокальною технікою (хоровою і сольною), а зобов’язує співаків до інтенсивного акторського, майже сценічного прочитання образів, задіюючи замалим чи не всі виразові засоби активного і дуже різнопланового використання голосового потенціалу. Композиторський задум відзначався багатою полістилістичною палітрою, часами використанням нетипових, іноді екстремальних засобів, що становило насамперед технічні труднощі, не говорячи про складність і насиченість ідейно-образної концепції. Слід відзначити, що всі виконавці продемонстрували високий рівень майстерності, гідно виконали свої нелегкі ролі, і що найважливіше – зуміли передати той невловимий внутрішній дух франкового «Мойсея», яким глибоко і надзвичайно емоційно перейнявся автор музики.

М.Волинський виступає в цьому творі і як талановитий симфоніст, адже роль оркестру була рівнозначимою, а часами і переважувала хорові та вокальні партії. Об’ємна оркестрова партитура, гідна монументальних симфонічних полотен, була вивершена великим потрійним оркестром. І дійсно, в постановці ораторії приймало участь і три хори, і три оркестри. Це Симфонічний оркестр капели «Трембіта» — керівник Микола Кулик, оркестр Центру Військового Музичного Мистецтва Львова – керівник Микола Орач, Камерний оркестр «Віртуози Львова» — керівник-концертмейстер Заслужений артист України Володимир Дуда, мистецький керівник – Сергій Бурко.

Потужні блоки оркестрових тутті межували зі складними вибагливими соло (глибоко промовиста партія віолончелі, витончене до емоційної гостроти експресії скрипкове соло, незвичне зловмисне атональне соло низькорегістрової альтової флейти, зловісні кроки контрабасу, можна виокремити як солюючу і партію ударних інструментів). Задіюючи звуковий потенціал трьох оркестрів, композитор вибудовує масштабну, іноді перенасичену інтонаційну структуру, яка вочевидь була покликана відтворити гостроекспресивний задум твору. Оркестр розлоге тло драматичної дії: інструментами розігрувалася колосальна внутрішня драма. В’язкі, густі об’єми оркестрової фактури, складне поліфонічне мислення, яскравий звукопис монументальних картин (Палестина, Будуще, Арія Єгови – обітований край, Фінал), розгорнена система лейтмотивів, тонка диференціація тембрів, потужна драматургія тембральних площин – оркестр, немов атлант тримав на собі небо людських чинів, злившись з ним в єдиний організм, доводячи до виміру глибини кожну думку, ідею чи образ ораторії.

Симфонічні вступи і заключення, інтродукції, цілі симфонічні картини творили враження велетенської симфонії, кульмінаційною точкою якої і стає Simfonia funebre – «Смерть Мойсея». Вражаюча глибиною і трагедійністю філософська, а можливо більше емоційна, сердечна драма розгортається після Арії Єгови, де висловлена генеральна ідея твору: «та хто духа накормить у вас, той зіллється зі мною». Останні кроки пророка. Які вузли яких думок, яких вершин, яких низин злилися в цій музиці? Останні миті пророка...

Долаючи всі канони і норми, немов взоруючи франковому: «я є пролог, не епілог!», на потужному оркестровому плині симфонії вселенського жалю зринає людський голос. Пролог «Мойсея». Знамениті рядки читав знаменитий актор — Народний артист України, професор Богдан Козак. Незабутнє, потрясаюче відчуття всієї ораторійної драми. Це був істинний виступ оратора-проводиря. Не думалося про артистизм – слова, неначе дорогоцінні карби заповітами різьбилися в душах і серцях. Сильна, палка, полум’яна молитва пророка, мовлена голосом, який неначе прагнув обійняти всесотворенне. Голосом, який розмахом орлиних крил на велетенській хвилі звукової магми грандіозного оркестру взносив її до найвищої точки людських стремлінь: «той зіллється зі мною». Це був прорив, як у Стуса – «та все ж проривайся до Бога!». Композторський задум цього кульмінаційного моменту вражав своєю силою і одухотвореністю, своєю потужною глибиною прозрінь і одкровень. Oro pro nobis – взиваю про милість, молю про благодать – миру, правди, волі, життя... Голос, неначе в концентричному згустку, держав всю перспективу людського буття. Молю. Мовлю. Промовляю. Оratorio. О, український народе!

Долаючи часопростір, звукові хвилі линули «...молитися до самого Бога, а до того...». Дуалістичний епілог франкового «Мойсея» продиктував композиторові і символічний фінал ораторії. Після грандіозної кульмінації Богдана Козака та симфонічного оркестру розгортається апофеоз подвижницького хору «До походу! До зброї!», в якому вчуваються елементи козацьких маршів, розлогої епіки українських дум, обмаяних виквітом ліричної мелодійності української пісні. Та ідея вічного змагу стоїть у Франка поряд з ідеєю вічного шляху. Останні рядки поеми завершують цю епопею:

« І підуть вони в безвість віків,

Повні туги і жаху,

Простувать в ході духові шлях

І вмирати на шляху...»

Отак і не завершується ораторія, бо як нерозрішимі питання буття, розчиняються хорові та оркестрові голоси, неначе гублячись в імлі віків ...

Втілити велич ідей, як і витримати часові межі такого об’ємного полотна, досягнути одності, злитності всіх компонентів драми, володіти і оперувати всіма звуковими потоками, безмірною поліфонією ідей та барв, утримати гігантичний організм виконавців і провадити слухачів шляхами пророка – істинним концентром всього дійства був диригент-постановник Заслужений артист України, професор Іван Юзюк. Від помаху його батути залежало кожне дихання, кожен звук, від нього залежало врешті все, адже саме диригент несе генеральну відповідальність за весь мистецький акт. Досвідчений фахівець, глибокий і тонкий музикант — І.Юзюк, неначе невидима пружина, духовний імпульс, реально утримав пульс і врешті дав відбутися цій масштабній ораторії. Браво Маестро!

Монументальна звукова фреска осяяла стіни залу Львівського Національного університету, який носить ім’я Франка, стаючи невидимою історичною фрескою цього багатого славетними традиціями та давньою генезою навчального закладу. Ректор ЛНУ ім. І. Франка, професор І. Вакарчук не раз довів, що Львівський університет — висококультурна духовна одиниця, для якої вже традиційними стають концерти в т.ч. і симфонічної музики. Хоч такий жанр як Ораторія прозвучала тут чи не вперше, а І.Вакарчук, гостинно відкриваючи двері цього чудового залу з розкішною акустикою, постав не лише як фундаментальний вчений-фізик, а як справжній патріот — один з чільників-проводирів духовно-мистецького зросту української інтелектуальної еліти. Великої праці до здійснення даного проекту доклала п. Дзвенислава Мамчур-Калинець, яка провадила безпосередній мистецько-організаційний перебіг акції, що є надзвичайно важливим, особливо при виконанні такого великого твору.

Невтомним першовідкривачем багатьох творів, активним промотором відродження та актуалізації української духовної музики є продюсер проекту п. Михайло Перун, що взяв на себе сміливість підняти таке монументальне полотно (хоча би з огляду на кількість виконавців, рекламу, організаційні проблеми), і йому це, як завжди, блискуче вдалося. Тісно співпрацюючи з українським духівництвом, М. Перун насамперед дбає про духовну значимість і сутність мистецького чину. Так, богословським консультантом проекту був преосвящений Владика Михаїл Гринчишин, адже складна і почасти суперечлива, іноді й неоднозначна постать Івана Франка, а особливо його скелястий напружений духовний шлях, вимагають глибокого осмислення і застановлення. Саме про це говорив перед виконанням ораторії високопреосвящений Владика Ігор Возняк, Архиєпископ Львівський, відкриваючи нові факти біографії та творчості Каменяра, що стосувалися передусім його стосунку до релігії.

ському контексті, кривавими історичними подіями, неймоврними злетами і падіннями людського духу було все ж за словами о.Івана Музички століттям «шукання Бога». «Мойсей» Івана Франка, написаний на зорі ХХ ст. в 1905 році, піднімає одвічно болюче питання довіри і зневіри, здатний трансплантуватися поза часові межі – не є винятом і нелегкий для України початок третього тисячоліття. Майже через століття Мирослав Волинський потверджує це в музиці, глибоко відчуваючи і передаючи силу драматичного духа франкового «Мойсея». Неначе тисячоголоса трагічна дума, осяяна лірикою омріяного маестату, Ораторія промовляла розпеченими од вічної жаги вустами вселенської самотності, в розпачливій немочі покиненості звучала воланням людської душі за свій народ – oro pro nobis, Господи!

                         Лілія  Назар-Шевчук, кандидат музикознавства