У Київській опері (Київському академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва) активно працюють над тим, щоб український глядач мав можливість слухати світову оперну класику рідною мовою. В останні роки тут здійснили україномовне прочитання опер «VIVA LA MAMMA (Нехай живе мама!), або Театральні порядки та безлад» Гаетано Доніцетті, «Весілля Фігаро» Вольфганга Амадея Моцарта та ін.
А нещодавно репертуар театру поповнила опера Шарля Гуно «Ромео і Джульєтта» в українському перекладі Анни Волинської.
«Ромео і Джульєтта» Шарля Гуно у Київській опері — це позачасовий простір вічного повернення. Тут за рамками-стінами криється щирість та вірність, за скелями непорозуміння ховається сила кохання, а люди… Людям залишається притаманним усе людське. Жорстокість, егоїзм та байдужість суспільства не залишають місця світлому почуттю. Закохані стають безневинною жертвою непримиренного соціуму. Але чи здатен хоч хтось стати на захист кохання? Або ж ми і є тими, хто першими кидає у нього каміння?..
— Всесвітньо відома історія двох закоханих, історія, яка має так багато переспівів, але і досі залишається актуальною та хвилює глядачів, — переконана режисерка та художниця-постановниця Олександра Зіберт. — Ми знаємо дуже різних Ромео і Джульєтту, кожна інтерпретація трактує інший характер і поведінку героїв та навіть різний час дії, від золотої доби Відродження до вест-сайдських вулиць Нью-Йорка. Але хотілося відійти від усього зайвого, все непотрібне відсунути за куліси та залишити на сцені лише кохання, яке пробивається крізь ненависть і злобу. Чисте, безневинне почуття, приречене на загибель. На сцені не акцентується увага на епоху, інтер’єр, костюми, така історія поза часом і може статися будь-коли. Два клани: Монтеккі та Капулетті — є одною протидіючою силою до Ромео і Джульєтти, суцільним чорним тлом, на якому розквітає ця біла квітка кохання. Немає різниці, як поділені ці клани, які титули вони собі зводять, які геральдичні символи малюють, всі вони однаково сповнені ненавистю, злобою, засліплені бажанням помсти. Вони — суцільна сіра маса, яка забула, що таке кохати…
Партію Джульєтти в опері виконує солістка-вокалістка театру Дар’я Миколенко (сопрано). За п’ять років служіння у Київській опері вона створила яскраві образи Герди («Історія Кая та Герди» С. Баневича), Бастьєнни («Бастьєн і Бастьєнна» В. А. Моцарта), Луїджі («Viva la mamma (Нехай живе мама!), або Театральні порядки та безлад» Г. Доніцетті), Королівни («Король Дроздобород» Ю. Шевченка), Нареченої («Жив собі пес…» В. Назарова), Сюзанни («Весілля Фігаро» В. А. Моцарта), Церліни («Дон Жуан» В. А. Моцарта), які надовго запам’ятав глядач.
— Як і кожна дівчинка у дитинстві, звісно ж, мріяла зіграти Джульєтту, — зізналася Дар’я. — Виконати цю партію запропонував директор нашого театру Петро Качанов. Потім познайомилася з режисеркою, була зустріч із диригентом-постановником — народним артистом України, лауреатом Шевченківської премії Василем Василенком.
Зізнаюся, роль Джульєтти — це виклик, бо партія дуже складна. Коли спершу подивилися нотний матеріал, то були певні сумніви. Відбувається трансформація образу. Відображено це і в музичній партитурі. Почала розуміти, чому цю роль нерідко виконують артистки старші за віком. Опанувати таку партію молодій співачці досить непросто, її треба витримати емоційно і голосом.
Репетиції відбувалися у дружній атмосфері. Всі просто «горіли» цим матеріалом. Але під час постановки пережили три локдауни. Мали закінчувати цією виставою минулий театральний сезон. Та не змогли випустити її ні на початку цього сезону, ні на новорічні свята. Отож, з нетерпінням чекали зустрічі з глядачем.
Хоча від часу написання трагедії Шекспіра минули віки, вона не втратила своєї актуальності і сьогодні. Насамперед через тему вічного кохання. Лише з коханням можна створити щось хороше і світле.
Серед своїх колег по сцені насамперед хотіла б відзначити Дмитра Фощанку (Ромео). Вважаю його одним з кращих тенорів нашого театру, який може блискуче співати і грати як драматичний актор, емоційно вкладається у кожну ноту. Переважно у виставі грають артисти Київської опери, з якими брала участь в багатьох проєктах. Це Тамара Ходакова, Олександр Монастирський, Євген Малофеєв, Сергій Макієнко, Олексій Піголенко. Також режисерка запросила до участі у виставі Ольгу Дорощук, Олександра Форкушака та Миколу Кушніренка, з якими доводилося виходити разом на Оперну сцену Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.
У той час, як всі інші персонажі в чорному вбранні, Ромео і Джульєтта — у білому. І це не випадково, молоді люди чисті і світлі, вони вірять в любов. А те середовище, в якому вони знаходяться, переповнене зрадами і жорстокістю. За режисерським задумом на сцені з’являються стіни. Це стіни непорозуміння, нових конфліктів, зла. Стіни, які намагаються розлучити закохані серця.
Стратегія нашого театру полягає в тому, аби збільшити кількість опер, які виконуються в перекладі українською мовою. Особисто я люблю співати і мовами оригіналу, але, дивлячись на своїх друзів, розумію, що так їм легше сприймати музичну класику. Це допомагає глядачеві переживати за героїв опери разом з артистами. Спеціально для цієї постановки зробили новий переклад. Перекладачка була на прем’єрі, їй дуже сподобалася наша робота.
Звісно, поки не можу бути повністю задоволена своєю роллю. Завжди є що удосконалювати, є над чим працювати. Але найбільше радує те, що ми врешті змогли донести цей матеріал до глядача.
Дуже хочу заспівати Джульєтту в опері Вінченцо Белліні «Капулетті і Монтеккі». Коли дозволить вік і майстерність, то хотіла б виконати партію Віолетти в «Травіаті» Джузеппе Верді. Також люблю музику Миколи Римського-Корсакова. Охоче б заспівала його «Снігуроньку».
Зовсім скоро у нас ще одна прем’єра. Це буде концертно-сценічне виконання опери Вольфганга Амадея Моцарта «Cosi fan tutte» (Так чинять усі жінки). Вважаю, що творчість цього композитора у нас недооцінена. А це геній, якого треба виконувати! На такому матеріалі творчо зростає молодь.
У публікації використані матеріали і фото надані Київською оперою.
Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».
